| Статистика |
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Бідний колядник. ( Спомин )
Дивився бідний колядник
Через вікно у світлу хату.
Затерп від голоду язик.
О, Боже, скільки страв багато!
Та полилася коляда --
І вже немов забув про голод.
Вже радість серце огорта,
І відступа від хлопця холод.
І він до самозабуття
Колядував про Матір вбогу,
Яка сама дала життя
Дитині тій, що стала Богом.
Про пастушків і про царів,
Що йшли Ісуса привітати,
Блаженно ливсь дитячий спів
І залітав у теплу хату.
Як доспівав він до кінця,
З світлиці вийшла господиня,
Така пригожа із лиця,
Кругленька, як достигла диня.
Поклала гроші й пампушки
Колядникові у торбину,
Торкнулася його руки
Й сказала ніжно: "Змерз ти, сину!
Зайди до хати, обігрійсь.
Ще до краю села далеко,
Ще гріш заколядуєш свій,
Що дістається так нелегко."
Але хлопча відповіло:
"Не можу я зайти до хати:
Не встигну обійти село,
Бо люди полягають спати."
А в бідній хаті (аж замерз)
Чекає брат його маленький.
Згадавши рідних, хто помер,
Поблизу свічки плаче ненька.
І повела хлопчину ніч.
Світив йому під ноги місяць,
Мороз чіплявся зусібіч,
І вітерець легенький нісся.
Немов на друзки бите скло,
Світились в небі зорі чисті.
Різдво витало над селом,
І скрізь молилася Пречиста...
(Мирослав Воньо. "Вічне світло. 2000-ліття Різдва Христового")
|
| Категорія: Лірика | Додав: miroslavvonyo (14.08.2012)
|
| Переглядів: 563
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
|
