Біла радість снігів, біле свято снігів
На роздоллi полiв, серед тишi лiciв.
Чисто так на землi, легко так на душi,
Наче стали близькими всi люди чужi.
Чиiсь лапки-трiйчатка зробили слiди,
I ведуть тi слiди у потiк, до води.
Ще потiк не застиг, склом зимовим не став,
Ще гусей i качок в зимнiй хвилi купав.
I снiжинки ще тануть у сiрiй водi,
Але зовнi свiй бiг скоро спинить потiк.
Бiла радiсть снiгiв, бiле свято снiгiв
I у гнiздах птахiв, на розкриллi дахiв.
Бiлий-бiлий, як снiг, вiтерець надлетiв,
Про щось бiле шепнути на вухо хотiв.
Я, здаеться, з пiвслова його зрозумiв:
То дiлився вiн радiстю бiлих снiгiв.
(Мирослав Воньо.Збiрка "Бiльшого дива нема").
| 
