Біла радість снігів, біле свято снігів На роздоллi полiв, серед тишi лiciв. Чисто так на землi, легко та на душi, Наче стали близькими всi люди чужi. Чиiсь лапки-трiйчатка зробили слiди, I ведуть тi слiди у потiк, до води. Ще потiк не застиг, склом зимовим не став, Ще гусей i качок в зимнiй хвилi купав. I снiжинки ще тануть у сiрiй водi, Але зовнi свiй бiг скоро спинить потiк. Бiла радiсть снiгiв, бiле свято снiгiв I у гнiздах птахiв, на розкриллi дахiв. Бiлий-бiлий, як снiг, вiтерець надлетiв, Про щось бiле шепнути на вухо хотiв. Я, здаеться, з пiвслова його зрозумiв: То дiлився вiн радiстю бiлих снiгiв.
