Жінки, жінки, омріяні й жадані,--
Життя земного неземне вино!
Чоловіки здуріли б вже давно,
Якби на світі не було кохання.
Через життєві труднощі, мов хащі,
Ви нас ведете, як малих дітей.
Без ваших рук, сердець, ясних очей
Ми справді б на землі були пропащі.
В одежі Єви, чи у моднім платті
Ви чарівні впродовж усіх віків.
Не знаю, хто і де з чоловіків
Назвав бездумно вас -- слабкою статтю.
Та ви сильніші від всього на світі --
Від сонця, від вулканів, від штормів.
Хоч кожен з нас Гераклом буть хотів б,
Та ми слабкі створіння -- наче діти.
І стоячи високо на Олімпі,
Ви правите цим світом, як боги.
Нам щедро відпускаєте гріхи,
Красуючись у золотому німбі.
Жінки. жінки, кохані і жадані!
Я словом тут ніде не покривив:
Найбільше диво із всесвітніх див --
Жінки, як віддають себе в коханні!
(Мирослав Воньо. Збірка"Незбагненна таємниця")
| 
