Верба плакуча плаче не сльозами --
Рясним дощем і краплями роси...
Старенька мовчки плаче за синами
І тулить біль до сивої коси.
В низенькій хаті наче похололо
Тай після тої клятої війни.
Не вірить серце, що уже ніколи
Не вернуться соколики-сини.
У ніч ясну задивиться на небо,
Немов спитати хоче в вишини:
"А може, залишили замість себе
Для світу дві зорі мої сини?".
( Мирослав Воньо. Збірка"Незбагненна таємниця").
| 
